
Посеред сонць, галактик, в поміжчассі,
В сорочку білу білих дум убрався,
В шиття нетлінне ангельського співу —
І чисте серце отворяєш диву,
І слухаєш себе — поему вічну,
І сльози щастя плинуть по обличчю,
Бо ти — творець сотворений: Людина!
Бо в тобі — мови музика єдина,
У тобі — тайна тайн, ще не проявлена,
лише в твоєму імені об’явлена.
Бо ти — Людина: у сорочці білій
Несеш послання ангелів на тілі,
Мов херувимів світло —
Вишивання
Твого ясного чистого послання…
Марія Іванівна Чумарна, 2008р.