Посеред  сонць,  галактик,  в  поміжчассі,

 В  сорочку  білу  білих  дум  убрався,

 В  шиття  нетлінне  ангельського  співу  —

І  чисте  серце  отворяєш  диву,

 І  слухаєш  себе  —  поему  вічну,

 І  сльози  щастя  плинуть  по  обличчю,

 Бо  ти  —  творець  сотворений:  Людина!

Бо  в  тобі  —  мови  музика  єдина,

 У  тобі  —  тайна  тайн,  ще  не  проявлена,

лише  в  твоєму  імені  об’явлена.

 Бо  ти  —  Людина:  у  сорочці  білій

Несеш  послання  ангелів  на  тілі,

 Мов  херувимів  світло  —

Вишивання

 Твого  ясного  чистого  послання…

Марія Іванівна Чумарна,  2008р.