Опубликовано

Світобудова. Дерево життя

світобудова 1

ТРОЙДЕРЕВО

Над  океаном,

на  правічнім  Камені,

де  лиш  кондор  і  сонце

ходять  колами,

хтось  Трійцю  висіяв

не  людськими  руками

на  всі  міжзоряні  високі

виднокола.

Летять  віки,

пливуть  тисячоліття,

змиваються  у  плин  Ріки  народи,

а  Дерево  земного  довголіття

для  зрячих  Духом

таємниці  родить.

Тройдерево  —

Тройзілля  многолике,

що  не  підвладне  розмиванню  плоті,

на  цій  Землі  засіяне  навіки  —

впізнаване  очима

лиш  в  польоті!

Узагальненим  образом  цілісної  світобудови  в  міфопоетичній  традиції  різних  народів  є  так  зване  «Світове  дерево»  («Дерево  життя»).  Воно  розміщене  в  певній  сакральній  точці,  котра  визначається  як  центр  світобудови.  Це  Дерево  поділяється  на  три  частини:  коріння  його  —  нижній,  підземний  світ,  стовбур  —  земний  світ,  крона,  верховіття  —  небесний  світ.

Ця  модель  світобудови  співвідноситься  також  із  часовими  уявленнями:  минуле,  теперішнє  і  майбутнє;  трьома  видами  елементів  стихій  (земля,  вода  і  вогонь);  а  також  із  символічними  образами  сутностей:  у  верховітті  Світового  дерева  гніздяться  небесні  птиці,  що  символізують  духовний,  тонкий  світ,  у  кроні  —  тварини,  що  персоніфікують  світ  земного  царства  (олені,  корови,  коні,  інколи  бджоли  або  постаті  земних  богів).  Підземний  світ  асоціюється  з  образами  змій,  плазунів,  риб  та  інших  істот  хтонічного  типу.

Розділене  на  три  світи  по  вертикалі,  по  горизонталі  дерево  створює  модель  своєрідного  дзеркального  відображення  правого  і  лівого  світів.  Інколи  це  Дерево  буває  симетричним,  інколи  —  асиметричним,  як  це  бачимо  на  українських  рушниках,  вишивках,  писанках.

Напевно,  симетрія  чи  асиметрія  образу  визначалася  самим  ритуалом,  у  якому  використовувався  образ  Світового  Дерева.

Адже  саме  вертикальна  проекція  розділяє  Дерево  на  жіноче  і  чоловіче,  ліве  і  праве,  дає  уявлення  про  напрям  світоруху,  робить  образ  Дерева  не  площинним,  а  об’ємним.

Горизонтальна  структура  схеми  Світового  Дерева  моделює  не  лише  числові  співвідношення  і  зорієнтованість  на  чотири  сторони  світу,  але  і  пори  року  (весна,  літо,  осінь,  зима),  частини  доби  (ранок,  день,  вечір,  ніч),  кольори  і  елементи  світу.

Ось  як  оспівується  в  колядці  образ  проявленого  серед  хаосу  світу  (Яви):

Коли  не  було  з  нащада  світа,

Тогди  не  було  ні  неба,  ні  землі,

А  но  лем  било  синєє  море,

А  серед  моря  зелений  явір.

На  явороньку  —  три  голубоньки,

Три  голубоньки  радоньку  радят,

Радоньку  радят,

Як  світ  сновати…

Це  «дерево»  моделюється  також  як  Прадуб,  котрий  вербально  відображений  в  українській  загадці:

Стоїть  дерево,

на  дереві  —  квіти,

під  квітами  —  котел,

над  квітами  —  орел:

квіти  зриває,

в  котел  складає,

квітів  не  меншає,

в  котлі  не  більшає.

Саме  такі  «котли»  у  формі  ваз  зустрічаємо  на  українських  рушниках  та  писанках.

Це  —  своєрідний  образ  первинного  Нащада,  Нави  (первісних  вод  творення,  мороку  Небуття),  у  який  згортається  душа,  якщо  в  ній  не  достатньо  світла,  аби  злетіти  на  верховіття  вічного  Дерева.  Можна  розгадувати  цю  загадку  як  образ  Часу,  —  вічної  плинності  земного  життя,  незнищенності  матерії,  перетікання  з  одного  виду  в  інший.

Образ  Світового  дерева  в  українців  і  в  багатьох  інших  народів  асоціюється  з  дубом,  явором,  ясеном,  вербою,  липою,  калиною,  вишнею,  яблунею,  сосною.  Відповідно  кожне  дерево  розгортає  певну  іпостась  Світового  дерева  як  цілісний  міфопоетичний  образ:  яблуня  найчастіше   асоціюється  із  так  званим  Деревом  роду,  сосна  чи  вишня  беруть  участь  у  весільному  обряді  в  образі  «вильця»  —  «сімейного»  деревця,  а  верба  по  всій  Україні  використовується  як  купайлиця  у  час  купальських  свят,  коли  це  деревце,  згоряючи  у  вогні  і  потопаючи

у  воді,  символізує  парування  чоловічого  і  жіночого  первнів  життя,  —  води  і  вогню.

В  сакрально-філософському  значенні  Світове  дерево  символізує  єдність  Макрокосмосу  і  Мікрокосмосу,  яким  є  людина.  Саме  земний,  серединний  світ,  світ  Яви  стає  місцем  пересікання  цих  світів,  горнилом,  у  якому  людська  свідомість  через  тертя  і  боротьбу  в  матеріальному  світі  викрешує  вогонь  безсмертя  для  своєї  душі,  оновлює  і  омолоджує  Макрокосмос,  бо  саме  людина  —  мікроскопічна  частка  вселенського  безміру  Буття  —  є  тією  вогненною  точкою  світла  любові,  що  здатна  народжувати  і  відроджувати  світи.

Тому  найвища  духовна  ідея  в  осмисленні  символу  Світового  дерева  полягає  насамперед  у  прагненні  душі  свідомо  поєднати  в  собі  три  рівні  світобудови:  світ  богів,  земний  світ  і  світ  предків,  осягнути  мудрість  взаємозалежності  і  взаємопроникності    минулого,  теперішнього  і  майбутнього,  відповідальності  за  своє  земне  життя.

Звідси  —  розгалуження  символу  на  т.зв.  Дерево  життя  (осягнення  тайн  безсмертя),  Дерево  пізнання  добра  і  зла  (дуальної  природи  світу)  і  т.п.

Найбільш  узагальненими  образами  «світового  дерева»  в  орнаментиці  українців  є  трійця  («тризуб»),  хрест  у  різних  модифікаціях  і  «берегиня»  («Прамати  життя»),  що  у  своєму  дзеркальному  відображенні  теж  символізують  світорух,  поєднання  і  протистояння  різних  начал  життя,  руху  і  спокою,  часу  і  простору.  Ці  Образи  Праматері  відомі  в  Україні  на  глибині  багатьох  тисячоліть:  ікони  типу  Оранта  —  персоніфіковані  символи  Світового  дерева,  Трійці,  що  перейшли  у  християнську  традицію  з  глибоких  культур  і  притаманні  не  лише  т.  зв.  трипільській  культурі,  а  й  давньошумерській,  єгипетській,  відгалужено-  римській  та  грецькій  культурам.

Створені  переважно  за  аналогією  до  рослинного  світу,  образи  «світового  дерева»  в  українському  ткацтві  та  вишивці  творяться  власне  у  формі  дерева  з  розгалуженою  кроною  та  корінням,  або  колоска  з  три напрямним   розвитком,  плоду  (скажімо,  насінинки  горіха  чи  головки  капусти,  що  в  поперечному  розрізі  нагадують  велетенський  меандр  із  кроною  в  центрі,  —  таємничий  лабіринт,  котрий  часто  з’являється  в  нинішні  дні  на  так  званих  «кругах  полів»;  у формі  яблука,  що  в  розрізі  нагадує  магнітне  поле  землі  іт.п.).

Дуже  поширеним  у  центральній  Україні,  зокрема  на  Полтавщині,  є  мотив  «дерева»  як  виноградної  лози,  що  хвилею-спіраллю  розкручується  довкола  стебла,  нагадуючи  «танок»  ДНК.

Образ  світобудови  як  «Саду-винограду»  поетично  оспівується  в  українських  колядках,  щедрівках,  гаївках,  весільно-обрядових  піснях.  Зустрічаємо  його  і  в  євангелічній   символіці:  Христос  говорить  про  Царство  Отця  як  про  виноградник,  у  Його  науці  Вино  Істини  —  квінтесенція  свідомого  буття  в  матерії.

Виноградинка,  —  сферична  цілість,  у  якій  закладена  вся  життєва  програма  дерева,  —  виступає  аналогом  Людини  як  Божого  творіння:  маленька  ягідка  пов’язана  з  гроном,  як  людина  із  народом  чи  людством,  а  людство  через  крону  пов’язане  із  землею  чи  вселенським  полем  буття,  що  перебуває  в  безпосередньому  зв’язку  із  Творцем.

Ці  символи  найчастіше  зустрічаємо  на  тканих  рушниках  т.зв.  іконографічного  типу:  цетри-чотириметрові  рушники,  якими  прикрашалися  храми,  житла,  вони  використовувалися  також  у  весільному  обряді,  котрий  був  своєрідною  містерією  переходу  з  одного  виміру  життя  в  інший,  посвяченням  на  материнство  і  продовження  роду.  Найбільш  поширеними  ці  рушники  були  на  теренах  центральної  України  (особливо  вирізнялись  Кролевець,  Черкащина  та  Полтавщина).

На  цих  тканих  рушниках  найчастіше  зустрічаємо  найбільш  узагальнений  образ  Світового  дерева  —  це  образ  Праматері-берегині,  що  уособлює  собою  весь  земний  матеріальний  світ,  поєднує  його  з  небом,  є  втіленням  самого  життя.Символом  Матері  Сущого  часто  виступає  міфологічна  птиця  —  Утінка,  яку  зустрічаємо  і  на  писанках,  і  на  рушниках,  і  на  сорочках.

З  часом  змінювались  як  світогляд  людей,  так  і  побут,  звичаї,  мистецькі  техніки.  Найбільших  змін  орнаментальна  символіка  наших  предків  зазнала  в  період  з  кінця  XVIII  по  XX  століття:  з’явилися  нові  техніки  вишивання,  було  внесено  багато  чужинецьких  впливів,  зокрема  т.зв.  «мильна»  вишивка  витіснила  значною  мірою  архетипні  символи  і  ввела  в  ужиток  спрощені  рослинні  мотиви,  що  служать  прикрасою  одягу,  але  уже  не  несуть  у  собі  первісного  сакрального  змісту.

У  XX  столітті  ялинка  майже  вивела  з  ужитку  народний  символ  вічного  життя  і  коло обігу   космічних  енергій  —  Дідух — Рай  із  різдвяних  обрядів.  Символи  вічного  життя,  якими  є  колоски  із  живим  насінням  для  продовження  циклу  народжень,  замінені  в  сучасному  побутуванні  символом  мертвого,  короткотривалого,  але  розцяцькованого  добробуту,  яким  є  зрубана  ялинка.

Концентруючи  довкола  себе  всі  види  космічних  енергій,  Дерево  життя  —  Рай-сніп  —  гармонізує  кожне  створіння  на  нашій  землі,  вводить  українське  Поле  Буття  у  Вселенський  Лад.

На  щастя,  з  Божою  допомогою  українцям  вдалося  зберегти  універсальний  символ  світобудови  —  Трійцю  —  як  національний  державний  герб.

дерево життя берегиня

За мотивами книги

Чумарної М. І.

«Код  української  вишивки.»

 

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Можно использовать следующие HTML-теги и атрибуты: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>